Історія

Представляємо Вашій увазі неопубліковану книгу нашого земляка, стриянина — хроніко-документальні спогади про дії Стрийського проводу ОУН.

Матеріал люб’язно надано внуком автора.

Одного разу, на зібранні спілки політв’язнів, один із виступаючих ораторів виголошуючи доповідь про дії курінного Різуна на території тодішньої Станіславської області висловив жаль з приводу того, що немає відомості про події на Стрийщині.

Мені стало соромно і я вирішив, хоч частково заповнити цей вакуум і розповісти правду про долю членів Стрийського повітового проводу ОУН. Та про події на Стрийщині.

Події з часів визвольних змагань 1942-1952 року наша преса висвітлює загально як романтику в рожевих тонах. Тим часом це була не романтика, а тяжка виснажуючи нерівна підпільна боротьба і не всі виявилися до неї підготовлені...

Читати онлайн

Завантажити PDF

Завантажити книгу у форматі PDF

Про автора

Матійків Дмитро Миколайович, син Миколи та Домки Турчак (13.02.1922 - 1993).

Член ОУН з 1939 року. В УПА з 1944 року. Арештований енкаведистами в с. Фалиш, стрийського району, через зраду, в листопаді 1944р.

Суджений військовим трибуналом в 1945р. за ст. 54-I «а», на 10 років концтабору. Перебував у воркутинських концтаборах. Працював шахтарем, механіком.

В цьому році виповнюється 580 років від надання Стрию прав середньовічного самоврядування.

1431 рік. Глибоке середньовіччя... На території сучасної Європи йде перманентний переділ земель і власності. Лютують татари, здійснюючи набіги на слов’янські землі. Німецькі лицарські ордени періодично збираються з силами, щоб відгризти і собі шмат території.

Апогеєм протистояння між тевтонцями і об’єднаними силами Литовського князівства та Польського королівства під орудою Великого князя Литовського Вітовта з допомоги короля Владислава Ягайла стала битва при Грюнвальді в 1410 році. Розбивши німців, взявши у полон 15 тисяч воїнів Вітовт і Ягайло на певний час узабезпечили свої землі від німецьких зазіхань.

Стрий у роки, що ми описуємо, як і вся Галичина належав королівській Польщі, що скористалася ослабленням Галицько-Волинського князівства, аби встановити свій контроль на території, де проживали руси, а наше місто в той час належало волинському князю Федору Любартовичу, який одержав його з рук Свідірігайла, брата короля Ягайла.

Віддавався пісні, як Орфей.
Весь – немовби з чистого кришталю,
– Так лише досвітній соловей
Сам себе виспівує без жалю!

Іван Гнатюк

Нижанківський Остап  — відомий український композитор, визначний хоровий диригент, організатор музичного життя і нотно-видавничої справи у Галичині, автор сольних, ансамблевих, хорових творів.

Ім’я Нижанківського користувалося заслуженою популярністю серед культурної громадськості кін. ХІХ – поч.. ХХ ст. Він був одним із перших галицьких послідовників М. Лисенка, видатним пропагандистом його творчості.

Народився Остап Нижанківський 24 січня 1863 р. в Стрию в сім’ї інтелігентів. Він був найстаршим з 9 дітей пароха Осипа Нижанківського. Закінчивши початкову школу в Дулібах, Остап разом із матір’ю, молодшими братами та сестрою переїжджає в Дрогобич, де вступає в гімназію, в якій раніше навчався Іван Франко.

Уроки співу в гімназії не були обов’язковими. Однак тут постійно, протягом років діяв хоровий гурток, участь в якому у старших класах брав і Остап. Ці уроки музики були для нього найулюбленішими. Його потяг до музики був настільки великим, що «замість латини і греки… тратив ночі на писання нот, займався співом».

Михайло Білик — професор з Верчан: співець «Енеїди», педагог і вчений. Білик Михайло Йосипович (28.02.1889 – 24.02.1970 ) — відомий український літературознавець, мовознавець, перекладач, учений, педагог, професор Львівського університету імені Івана Франка.

Народився у селі Верчани, на Стрийщині, в родині хлібороба Йосипа Білика. Після закінчення школи у Верчанах вчиться у Стрийській гімназії № 1 (тепер СШ № 7), яку закінчує з відзнакою у 1909 році. Тоді ж вступає до Львівського університету на філологічний факультет.

В 1910 році переїхав на навчання до Відня. Навчаючись у Відні, був головою студентського товариства "Січ". У 1914 році закінчив університетське навчання на кафедрі класичної філології. Працював контролерем Українського Червоного Хреста у Відні.

У північній частині Стрийщини, в басейні рік Дністра та Стрия, на плоскій рівнині з незначними підвищеннями та зниженнями, на березі річки Вівнянка, яка бере свій початок із джерела у південній частині села Добрівляни, розташоване село Вівня.

На відстані двох кілометрів на схід від села проходить залізниця Стрий—Львів, а ще східніше — на відстані одного кілометра — шосейна дорога Стрий—Львів. Від неї асфальтована дорога веде до села Вівня, а далі — до сіл Кавське і Летня. З Летні можна доїхати до Борислава. Відстань від Стрия до Вівні по шосейній дорозі — десять кілометрів.

Іван Левинський (1851 – 1919), видатний український архітектор-модерніст, професор Львівської Політехніки, фундатор львівської архітектурної школи, меценат.

Народився Іван Левинський 6-го липня 1851 р. в Долині в сім’ї директора Народної школи, його мати була німкою з Баварії. Коли Іванові виповнилося сім років, батько помер. Доля вдови – важка, а тим паче — в епоху, коли жінка була обмеженою у своїх громадянських правах і не могла працювати.

Тож мати в пошуках кращої долі, переїхала з дітьми в Стрий.

Чотири початкові класи гімназії Іван Левинський закінчив у Стрию. На подальшу освіту коштів не було, і хлопчина влаштувався підробляти помічником дяка. Продовжив навчання у львівській реальній гімназії, одночасно працюючи. Матеріальне становище змушувало І. Левинського заробляти гроші репетиторством та читанням лекцій.

Народився 19 квітня 1900 р. в с. Ободівка Підволочиського району на Тернопільшині.

Змалку захоплювався малюванням. Навчався в гімназії.

Перша світова війни припинила науку. Разом із січовими стрільцями Обаль опинився у таборі для полонених у Тухолі.

Після війни деякий час у Львові Обаль брав уроки у скульптора Андрія Коверка. У 1921 р. став учнем Краківської Академії Красних Мистецтв, яку в 1925 р. успішно закінчив одразу за двома спеціальностями - художника і педагога.

Дві події, за словами художника, які запам’ятались йому на все життя – це акварельні фарби, які вперше купив йому батько і дипломна робота «Мадонна», яку двадцятип’ятирічний художник  зобразив нетрадиційно.

Він одягнув свою мадонну в подільське вбрання і представив її господинею людських перетворень, поєднавши у жінці красу і працю. Після закінчення Академії Петро Обаль отримав роботу  в польському Помор’ї, де викладав у загальноосвітніх школах у містах Старограді та Гневі.