Замість преамбули:
Події, що описані в цій статті, охоплюють період X-XIV ст., тобто, в більшості, ще задовго до ймовірної дати утворення міста.

Приблизно на час припадає і існування Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

Повернення в таку сиву давнину необхідне для розуміння політичної ситуації, яка передувала утворенню міста та, потім, вплинула на її розвиток.

Крім того, це дає ясне розуміння саме українських джерел виникнення Стрия (а не якихось польських чи австо-угорських). Місто було утворене на українській землі, (пра)українськими князями і пронесло ці корені через вир історії аж до сьогодення, зберігаючи свою автохтонність.

Через бурхливі події того періоду стаття насичена іменами та датами, а сюжет часто не лінійний, тому, для її розуміння, вимагє уважності. Бажане знання шкільного курсу історії України-Русі ;-) .

Історію земель, де тепер розташоване місто Стрий та Стрийщина можна розпочати з того, що в часи Київської Русі вони входили до т. зв. земель Перемишлянських, які згодом було приєднано до Русі. Першою звісткою про приєднання цих земель до Київської Русі є запис в одному з літописів, датований 981 роком: "Іде Владимир к Ляхом і зая гради їх Перемишль, Червень і інни гради, іже суть і до сего дня під Русью". Напевне, похід князя Володимира на Перемишль був лише частково успішний, бо через 11 років (992 р.) він мусів йти туди ще раз, але вже на "Хорвати", тобто війною проти Білої Хорватії.

Торгівля, яка була високо розвинута на приєднаних землях, розташованих на на перехресті важливих торгівельних шляхів, внаслідок приєднання розвинулась ще більше. Християнізація Русі, що датується 988 роком, широко відкрила двері культурним впливам і зв'язкам і позначилась в усіх галузях життя. Слід зауважити, що християнство прийнялось на українських землях без найменших труднощів і без рецидивів поганства, що мали місце в Польщі і на московських землях (у північних володіннях самого Володимира).

З огляду на велике стратегічне значення регіону важко переоцінити значення Стрийщини. Тому виникнення міста в регіоні, що був важливою оборонною зоною, є цілком закономірним.

Місто мусило мати велике значення в оборонній системі князя Ярослава Осмомисла та бути важливим адміністративним центром. Варто згадати, що в час приєднання Стрийщини до Польщі існував Стрийський (Стриганський, читайте походження назви міста) повіт, який сягав аж до угорської границі і охоплював оборонну зону від славської до жижавської включно. Водночас місто мало і неабияке економічне значення, бо утворене було на перехресті важливих шляхів із Києва через Звенигород і Зудечів (Жидачів) на Угорщину та з Галича до Стрия і на Угорщину. В Стрию ці шляхи перетинались з великим Прикарпатським шляхом, що йшов з Коломиї через Галич, Долину до Стрия і далі через Самбір до Перемишля і ще далі до Кракова й Шльонська. Цим шляхом гнали худобу, або везли сіль з Долини й Болехова до Стрия, а з нього далі, в різні напрямки.

Торговельний характер Стрия віддзеркалює й найстарший герб міста, який зображує мандрівного купця. На міській печатці з XVII ст. це видно найвиразніше: купець затримався перед брамою міста; поруч нього стоїть якір - символ товарообміну водним шляхом, по р. Стрий (треба зауважити, що в той час, принаймні з околиць міста Стрий та нижче за течією, ріка була значно повноводнішою, що давало змогу рухатись по ній малим та середнім суднам).

Твердження про те, що герб зображає пустельника (ченця), походило з місцевого фолькльору. Нібито на місці, де постало м. Стрий, була пустельня (самотня, необжита місцина), в якій проживали ченці, а околичний люд сходився в ній на відпусти. Хоча, підтверджень таким фактам не знаходимо. Можливо, легенда про пустельника бере джерелом факт про те, що син першого польського старости Стрия, Закліки Тарла з Щекажовиць - Ян, був мандрівним ченцем.

Громадяни Стрия навіть боронились перед спробою австрійського цісаря Франца II накинути інший герб міста: зображення ріки Стрия і двох австрійських орлів на обох берегах річки. Врешті, містяни отримали перемогу і цісар Фердинанд I затвердив стриянам їх старий герб.

В складі староруської "Горной страни Перемишльськой", чи то в формі перемиського князівства чи то в формі Перемиської землі Руського воєводства під польською владою, Стрийщина перебувала до 1772 р.

Існують твердження про короткочасний перехід Перемишля під польську владу в 1013, 1018, 1069-1070, 1077 роках, хоча інші історики спростовують це. Так чи інакше "Стриганський повіт" був далеко від тодішніх шляхів воєнних походів.

Загалом збереглося мізерно мало інформації про події на тодішній Стрийщині та Галичині загалом. Київські літописці мало цікавились тим що робилось на околицях Русі.

Описуючи давню історію Стрийщини не можна не згадати про таку важливу подію як втеча князя Святослава Володимировича від брата Святополка "Окаянного", який хотів його вбити. Після смерті, в Києві, Володимира Великого (15 липня 1015), Святополк підступно вбив його найулюбленішого сина, Володимира, а потім наслав убивців на рідного брата (по матері) Бориса - Гліба (Бориса і Гліба, згодом, канонізували як перших на Русі мучеників). Брат Святополка, князь древлянський Святослав, розуміючи під якою загрозою він опинився, спробував втекти. Святополк нібито вислав погоню за братом, яка наздогнала його в передгір'ї Карпат. Так, місцева традиція пов'язує назву села Семигинів з сутичкою, в якій загинуло не то 7 синів Святослава, не то 7 дружинників. Після цього Святослав подався в Карпати, де між рікою Опором і горою Зелемінь відбулась остання січа. Бачачи перемогу своєї дружини над дружиною Святослава, Святополк - за переказом - вигукував: "Сколіть їх, сколіть їх всіх, до одного", від чого ніби й пішла назва міста Сколе.

Щоб закінчити цю історію зауважимо, що сам Святополк, згодом, був розбитий ще одним свої братом - Ярославом (Мудрим).

За народними переказами Святослава було поховано у повному озброєнні: в золотому шоломі з мечем, що мав золоту рукоятку. Над могилою князя Святослава насипали високий курган. Як пам'ять про ці дні збереглися і до наших днів назва населеного пункту "Святослав", що тепер є передмістям Сколього, долина Святослава, розташована між р. Опір і г. Зелемінь, маленький струмок "Святославчик", притока Опору і сам курган, відомий як "Могила Святослава". Частково, поховання в урочищі "Долина Святослава" було зруйновано при спорудженні залізничного шляху зі Стрий-Лавочне. Крім того, їх майже зовсім понівечили шукачі скарбів, в різні часи. Було відомо що знайдено предмети озброєння, але їх забрали австрійські інженери, які керували будовою залізниці. Розкопки, проведені на тих місцях, в другій половині XX століття виявили лише рештки давньоруських горщиків та уламки бронзових та залізних предметів того часу.

Таким чином, через своє географічне положення Стрийщина була прикордонною зоною білохорватської племінної держави, а згодом - прикордонною зоною Перемиського князівства (в складі Русі). На її теренах було чимало оборонних міст і містечок, і не тільки при кордоні. Не лише Стрийщина, але й ціле Прикарпаття на території Перемиського князівства було тоді вкрите лісами й чисельними ріками, тому, швидше всього, нечисленні стрияни (жителі тих околиць) займались, в основному, мисливством та рибальством, а також вирубним господарством, тобто вирубували чи палили ліс під ріллю. Згодом існування покладів солі в цьому районі заохочувало населення до її видобування та торгівлі, що на той час було дуже прибутковим ремеслом.

Правдоподібно від половини XI ст. в Перемишлі сиділи Рюриковичі, як намісники київського князя. Проф. М. Грушевський припускає, що в 1050-1060 р. у Перемишлі сидів князь Ростислав Володимирович, який був родоначальником династії Ростиславовичів, що володіла Галичиною впродовж 115 років.

На початку 1080-х, три сини Ростислава Володимировича вийшли на історичну сцену, поділивши Галичину на три князівства, посівши у Перемишлі, Звенигороді та Теребовлі. Ростиславовичі були однією з найвизначніших династій на Русі-Україні. Вони були молоді, здібні та енергійні, завдяки чому змогли зберегти свої князівства та навіть збільшити їх. Вони успішно відбивали не лише наступи володимирських та київських князів, що мали претензії до їх територій, але і напади польських й угорських нападників, завжди охочих на західноукраїнські землі. Під проводом Ростиславовичів Галичина стала одним з передових районів Київської Русі як в економічному так і в культурному відношеннях. Показником високого економічного й культурного рівня були численні міста, з яких Перемишль, Белз, Буженськ, Пліснеськ, Щирець, Звенигород, Теребовль, Василі, Коломия, Галич, Зудечів (згодом Жидачів) існували вже в XI ст.

В 1124 році померли Володар і Василько Ростиславовичі. Друге покоління Ростиславовичів не було вже таке згідливе, як попереднє, і між ними виникли міжусобиці.
{mospagebreak}
В період 1144-1153 правив князь Володимирко Володаревич. Син Володимирка - Ярослав (1153-1187), якого "Слово о полку Ігоревім" називає "Осмомислом", припинив міжусобиці. За його володіння Галицьке князівство стало одним з найпотужніших руських князівств того часу. У міжнародній політиці воно відігравало значну роль. Запорукою його могутності була розбудова оборонної системи, поруч з розбудовою економічної сили держави.

Володіння Ярослава Осмомисла було золотим віком для Галичини. Військова сила Ярославової держави була запорукою миру. Польські і угорські напади на Галицьке князівство майже припинились. На Галичині панували мир і тиша (наскільки це було можливим, бо дрібні збройні конфлікти ніколи не припинялись повністю).

На час володіння князя Ярослава Осмомисла, мабуть і припадає початок історії Стрийщини (якщо її трактувати як історію міста Стрий та його околиць).

Отже, десь в другій половині XII ст., приблизно тоді ж як постало місто Ярослав, та, можливо, Бич, Другий Бич (згодом Дрогобич) і Погонич (згодом Самбір) було засновано і "городище" на тому місці, де потім розбудовано місто Стрий. Хоч для підвердження цих припущень немає ніяких письмових джерел, "здоровий глузд" підказує що створена Ярославом Осмомислом оборонна система вимагала утворень міст для розташування в них своєї дружини, особливо на таких стратегічних шляхах.

Шкода, що письмові джерела які могли б свідчити історію міста не вціліли внаслідок частих лихоліть на наших землях. Тому маємо письмову згадку про м. Стрий та Стрийський повіт "лише" з 1385 (інші джерела - 1396) року, з польських документів. Вже тоді в Стрию існував Костел і латинська парафія. Тому роль міста, як великого алміністративного та торговельного осередка, свідчить про його існування вже щонайменше за 150 років до першої письмової згадки про м. Стрий.

Як би там не було, а саме діям Ярослава Осмомисла завдячуємо зародженню Стрия. Після смерті Ярослава, його син Володимир (1187-1199) не мав стільки розумі та здібностей, як його батько. Тому, як згадує літописець "бисть мятеж велик у Галичкой земли". Володимир Ярославович намагався приборкати галицьких бояр (які починали втручатись у князівські справи та закликали чужі сили до інтервенції ще за князівства батька - Ярослава), проте не мав успіху і змушений був втікати на Угорщину.

Виснажена Галичина, 1188 року, за частковою підтримкою місцевих бояр, стала легкою здобиччю угорського короля Беля III (1173-1196). Проте німецький імператор Фрідріх I Гогенштауфен (Барбаросса, 1152-1190) не погодився з угорською окупацією Галича й наказав своєму васалові, польському князеві Казимирові II Сраведливому (1177-1194), відвоювати для Володимира Галич. Коли Володимир з'явився з польським військом у Галичі, угри відступили без бою. З того часу Володимир сидів в Галичі без перешкод. По його смерті князівство об'єдналось з Володимирським (Волинським) князівством у руках князя Романа Мстиславовича. З цією подією почався новий етап нашої історії.

Зараз, перед описом подальшої долі Стрия, треба змалювати загальний стан Галицько-Волинської держави. Назважаючи на те, що така розповідь дещо виходить за межі історії міста, а, правильніше буде сказати, розширює ці межі, необхідно зрозуміти місце міст таких як Стрий, Галичини загалом, та Галицько-Волинського князівства в історії української держави, як такої. Можливо саме звідси випливає значення та роль західноукраїнських міст в боротьбі за українську державу, яка так яскраво проявилась в національно-визвольній боротьбі, особливо в XX столітті.

Отже, 1199 року Володимирський князь Роман Мстиславович приєднав до Володимирського (Волинського) князівства - Галицьке князівство. Внаслідок цього акту постала Галицько-Волинське князівство, а згодом Галицько-Волинське королівство (Regnum Galiciae et Lodomeriae). Через якийсь час Роман Мстиславович поширив свою державу, приєднуючи до неї на півночі Берестейське й Турово-Пинське князівства, а потім пішов на Київ і взяв його. Київський князь Рюрик, до речі тесть Романа, за намовою Володимиро-Суздальського князя Всеволода і допомогою чернігівських князів, в 1203 р., захопив Київ і зруйнував його майже вщент. Повертаючись з переможного походу на половців, князь Роман Мстиславович знову захопив Київ, а князя Рюрика з цілою родиною (в тому числі й свою першу дружину Предславу) наказав постригти в чернечий стан. У Києві Роман посадив князем Ростислава, сина Рюрика, який був під контролем князя Романа аж до його смерті.

Таким чином, навіть за короткого володіння князя Романа (1199-1205), території Галицько-Волинської держави вийшли знайчно поза територію Волині й Галичини й охопили майже всі україніські землі Київської Русі. Історик Степан Томашівський називає Галицько-Волинське князівство "першою українською державою". Київські тріумфи, а також його два успішні походи на половців висунули Романа Мстиславовича на перше місце серед руських князів того часу.

Роман Мстиславович підняв ідеї батька і діда і почав будувати нову великодержавну Русь, але вже зі своєї, Галицько-Волинської, національно української бази. І тоді вперше назва Русь поширилась була теж і на західноукраїнські землі (!). На цих західноукраїїнських землях, назви "Русь" і "русини" збереглися аж до нашого часу.

Рішучий князь Роман Мстиславович ("Великий") мав усі дані для того щоб закріпити свою державу, але передчасна смерть не дала йому цього зробити. В 1205 р. він пішов походом на Польщу під час якого був убитий у засідці під Завихвостом над Віслою. Смерть Романа Мстиславовича була не лише катастрофою для Галицько-Волинської держави, але й чорним днем в історії цілого українського народу.

Роман залишив після себе двох малолітніх синів - Данило (3 роки) та Василько (1 рік). Після його смерті колись приборкана олігархія галицьких бояр знову звеласі на ноги і Романова вдова Ганна, разом з дітьми, мусіла втікати до Польщі звідки заручилась підтримкою і угорського короля Андрія II (1205-1235). Після цього король Андрій II прийняв титул короля Галичини й Володимирії (Galiciae Lodomeriaeque rex), що, до речі, згодом, послужить (австрійським імператорам, як і угорським королям) до висунення претензій на Галичину у першому розподілі Польщі 1772 р.

Перебуваючи в складі Перемиської волості як її кордонна зона, як від Угорщини так і від Гальцького князівства, Стрийщина потерпала від угорських та польських вторгнень. До речі, усі літописці того часу згадують про партизанські бої населення Стрийщини проти угорських віськ, зокрема в 1230-х роках. Ці партизанські рухи свідчать що оборонна "система", сформована свого часу ще Ярославом Осмомислом, продовжувала діяти ще довго після смерті її засновника. До речі, ці залишки "залізних" полків Ярослава Осмомисла були чи не єдиним опором для татарських походів на Захід.

Князі Данило й Василько повернуть собі владу вже аж в 1246 році (41 рік після смерті батька, Романа Мстиславовича), після переможного бою угорськими віськами Ростислава (?). Ця перемога остаточно розв'язала руки Данилові та дала змогу присвятити головну увагу внутрішній стабілізації Галицько-Волинської держави.

Перемога Данила й Василька Романовичів поклали кінець 40-літній боротьбі Романовичів за свою спадщину. Для Стрийщини правління Романовичів було добою розквіту, спокою та економічоного доюробуту. Добробут міста і краю зріз внаслідок розвинутої торгівлі, яка розвинулась не лише через доступні водні та суходільні магістралі але й значне збільшення кількості населення в державі. Щораз більшого значення набувають зв'язки з Західною Європою. Деякі з них були достатньо важливі, як шлях Львів-Жидачів-Стрий-Угорщина, або шлях на Угорщину з Галича. У XIV ст. особливого значення набрав великий підкарпатський торговий шлях, що існував тут і раніше, але який згодом став відомий як "воловий", тому, що по ньому переганяли волів із Снятина до Ярослава. Рух на передкарпатському шляху був великий. На великі ярмарки в Ярославі прибували купці з Чехії, Німеччини й Польщі. Про інтенсивність торгівлі в тогочасному Ярославі свідчить велика кількість монет Лева Даниловича, знайдених у Чехії, Польщі та Німеччині.

Політика останніх Романовичів не була спрямована на боротьбу з Угорщиною чи Польщею тому, вже незабаром, Галицько-Волинська держава, а першочергово Стрийщина та околиці вже стали жертвою експансії "сусідів". 1349 року Стрийщина опинилась під владою польського короля Казимира III...

Джерела:
[1] Стрийщина ст. Лев Шанковський Нарис Історії Стрийщини. Нью Йорк: Комітет Стрийщини, 1990. Т. 1. С. 69-88.

Малюнки:
Печатка з гербом міста - [1]
Князь Ярослав Осмомисл - http://www.ukrreferat.com